Полтава

— Це, певно, той старий лис. Мазепа, нацькував Карла на мене. Поки я його в свої руки

не дістану і не задавлю, поти й не матиму спокою. Він мені всі мої плани понівечить. — А тії

плани Меншикова, — то було винищити і пограбувати Україну доостанку, бо в кождому городі, в

котрім ще його нога не ступила, всякого добра залишилося чимало. От у Гадячі скільки

багатства лежить у замкових льохах...

І Меншиков рішив, що б там не було, позбутися зрадника Мазепи. І для царя який це буде

сюрприз! Більшого й придумати годі. В битві дістати "старого злодія" не вдалось. Вже кілька

разів здавалося ось-ось, і він наш. Та за кождим разом вихопився, як в'юн. Оставалося одно —

наслати когось, щоби засівся і знічев'я кулю в нього пустив. Спосіб простий, певний і не

коштовний.

Скажім, кілька тисяч треба заплатити заговірникові, а що воно значить супроти голови

Мазепи!

Без нього король Карло в чужому, незнайомому краю буде, як без правої руки. Хто йому

порадить, хто покаже всі ходи й переходи, хто позичить грошей? І між мазепинцями смерть

Мазепи викличе такий переполох, якого й подумати годі. Настане безголов'я, в якому можна їх

буде усіх, як рибу, в сак нагнати...

І Меншиков став розглядатися за надійним чоловіком.

Недалеко шукав. Мав біля себе покоєвого з Мазепиної батуринської палати, шляхтича,

того самого, що за добрі фоші і за обіцянку гарного уряду по війні виявив місце, в якому

переховані були гетьманські клейноди.