Полтава

тобі мало?

— Довільно, милосте ваша.

— Так, значиться, підеш?

— Піду, — відповів Гірчиця рішучо. Меншиков кинув ніж на стіл.

— Куля теж добра, тільки треба вміти стріляти, — говорив, мов про себе. А звертаючись

до Гірчиці, остерігав його: — Але ти мені вважай, щоб тебе який чорт не підвів на лукаве діло,

щоб ти, замість служити цареві, не пішов на службу царепредателя, бо тоді не минула б тебе

найжорстокіша кара, як не мине вона Мазепу і ціле його гадюче кодло.

— Ніколи того не буде, відповів покірно Гірчиця. Я коли кому служу, так вірно!

— Пам'ятай! — кинув йому Меншиков і плеснув у долоні. — Покликати мені писаря

Сливу'.

Зігнута над паперами постать всунулася крізь двері, не розпростовуючи спини.

— Напишеш походний лист на ім'я сего чоловіка, — приказував Меншиков, — але

напишеш такою мовою, щоб його наші й черкаси могли розуміти. Тут тобі стіл і бумага.

Писар присів на краєчку лавки, як птах перед відлетом на гілляці, і писав: "Божиєю

милостию пресвітчійшаго і великодержавнійшого государя нашого, царя, великаго князя Петра

Алексієвича, всея Великия, Білия і Малия Россії самодержця. Їм милостем, господином

сиятельнійшим князем і благородним бояром, господином думним стольником, полковником,

офіцером, страпчим, дворяном і всякаго чина правительствуючим велико россійского ратним і

служивим людем єго царскаго пресвітлаго величества. Под реєментом ясневелможнаго єго