Дещо по батьках надбали, дещо придбали самі, працювали, клопоталися, ночі спокійної не
мали, прийшла війна. Бог синів до себе покликав, і на кого ми тепер нашу працю оставимо?
Хустину до очей підняла — схлипувала.
— Краще б я на кількох десятинах сиділа, а з синами, ніж на багатствах, а сама. Коли б
знаття, що із-за маєтків люди воюють, то роздала би усе-усе, бо краще біда, ніж таке
кровопроливство.
Войнаровський заспокоював її. Казав, що війни з давен-давна бували і, мабуть,
остануться довіку, бо в цілій природі йде безнастанний бій, а хоч би в нас ні дворів гарних, ні
ніякого багатства не було, то все-таки ворог по нашу землю піде, а землі боронити треба, бо раз
нас Бог посадив на ній, так вона наша, не чия. ї звірина свого леговища боронить, бо воно її, а
що ж про чоловіка казати? Народ, що не боронить землі, не варт її, це не народ, а стадо
безмозкої худоби.
Розмову перервав гаркіт бубнів. Войнаровський зірвався.
— Пора мені! Спасибі, паніматко, доброго здоровля, пані Анно, не поминайте злом!
— А то ж куди? — скрикнули обі нараз.
— Мабуть, король на Веприк іде.
— Чого він там шукає? Войнаровський подумав хвилину:
— Може, слави, котру Левенгавпт біля Лісної загубив.
— Ох, лишенько! — нарікала Тамариха. — І знову людська кров поллється.
— Хай і ллється, щоб лиш не надармо, — відповів Войнаровський, вискакуючи на ґанок.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Полтава» автора Лепкий Б.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 542. Приємного читання.