народна, не чия. Усі ми народ і всім нам треба обороняти її, бо візьме чужий і не такі палаци
побудує. Тоді й жалувати стануть.
В голосі його бриніла щира нотка жалю.
— Отак, що одно покоління побудує, те друге поруйнує. Руїнницьким духом на нас з Азії
несе, степ, ми, Ганнусю, степ...
— Степ гарний, хвилястий, шумить.
— Гарний, та негарно жити на ньому. Хто захоче, цей його й толоче. Людей, як худобу, з
одного боку на другий переганяють. Чи бачила ти де таке?
Перервала сумні гадки питанням:
— А що тобі пан Понятовскі сказав?
— Нічого доброго. Київський воєвода й великий гетьман коронний у криваві піжмурки
граються. По цілій Польщі вганяють за собою, винищуючи край до краю. Ми тут на короля
Станіслава ждемо, а він lentissimo passu[109] посувається, бо шведський генерал Крассов,
котрого йому король Карло з кількома тисячами доброго війська до боку придав, контрибуції з
народу здирає. По кілька талярів з диму і на кілька місяців наперед, так само, як Рибінські, каже
собі давати. А їм тим часом треба би якнайскорше на Поліссю з військом литовським
получитися, щоб Синявського знести, а Рибінського до послуху королеві Станіславові
приневолити, чого як не зроблять, то свою справу проріжуть і нас ворогам у кліщі кинуть. Король
Станіслав людина мудра й чесна, але вождем там не він, а отсей дерун Крассов, — от в тому то
й біда!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Полтава» автора Лепкий Б.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 540. Приємного читання.