Полтава

— Більша, але сумна, а в побідників радість. Я люблю радість, а боюся смутку.

— Радість зі смутку виростає. І смуток великою силою буває, він нас за серце бере, не

дає в маленькій радості маліти.

Чуйкевич дивився на Мотрю, як на ікону.

Молився очима до неї.

Всі четверо ніби забули про землю, буцім тіло не мало вже ніякої сили над ними.

Думкою були одержимі. Думкою про велике діло, яке збувалося ціною великих терпінь.

Свої терпіння, свої жертви з найкращих днів життя вважали непомірне малими, якщо їх

рівняти до народних жертв.

XXIII

Саме тоді, як Войнаровський минав церковну огорожу, почув за собою голос:

— Андрію, пане Андрію!

Озирнувся і побачив Обидовську.

— Звідкіля це так рано, Анночко? — спитав.

— З церкви, — відповіла. Очі її сіяли розмоленим блиском, і на цілому обличчі розлилося

те благе тихомир'я, яке людині дає свідомість, що вона поєдналася з Богом.

— Побожниця, — промовив Войнаровський, цілуючи руку Ганни.

— А так, щоби ти знав. Ходила помолитися за вас, грішників нерозкаяних.

— За мене також? — спитав. Не відповіла, тільки глянула на його так, що й відповіді не

треба.