Полтава

— Куди не поведе — піду. А ви — це вже не моє діло.

— Але ж бо я не бачу ніякої цілі, щоб король дальше посувався на схід, — гарячився

Реншільд. — Це його туди Мазепа тягне; чорт його знає пощо!

— Ви сумніваєтеся в вірності козацького гетьмана?

— Не сумніваюся, але й не вірю старому лисові. Пощо він Апостола пустив? Кажуть,

Апостол тепер у ласках в царя і до гетьмана також якісь там листи пише. А кождий лист можна

так написати, що одно вичитає адресат, а друге невтаємничений у шифри чоловік. Це вже

краще від нас ексцеленція Піпер знає.

— Знаю, — відповів Піпер, — знаю, що гетьманові можна довіряти у всім. Маємо

найкращих закладників у наших руках, старшинських жінок.

— Щонайкращих, це правда. Між ними є дійсно дуже гарні, — заспокоювався Реншільд.

— Правда? — підморгував до нього лівою бровою Піпер. — Правда? А скажіть, будь

ласка, котра вам більше подобалася — Чуйкевичева чи Обидовська?

— Тая чорнявка, Мручкового ад'ютанта дружина чи любка, теж гріха варта, — відповідав,

складаючи губи, як до поцілуя, Реншільд.

— Ех, ексцеленціє! — підморгував Піпер. — Бережіться, щоби ви на цій війні не попали в

полон!

І розмова сходила на тему жінок, так близьку лицарському серцю.

— Чи ваша милість дійсно короля на схід тягнуть? — питався Орлик гетьмана.

— Так, намовляю його.