Полтава

до справи. Або заводять, як баби, або тішаться, як божевільні. Зі скрайності у скрайність скачуть.

Не розумію тієї породи. Англо-сакси, німці, ми, загалом германи — це вже люди, а тамті — фі! —

і свиснув своїм звичаєм.

Левенгавпт спокійно пикав люльку.

— Недоцінюєте людей, ексцеленціє, — почав. — Слов'янський світ — це якраз та книга

несподіванок, на яку ви зводили перед хвилиною натякнути. Чоловік не є такий, яким ми його

бачимо, лиш такий, яким він себе чує. А до того всякий про себе якнайкраще думає. Народи

також. Шведи зарозумілі дещо.

— Якраз тому й журюся ними. Зарозумілість нашого наймилостивішого може статися

труною Швеції.

— На всякий спосіб це була би не труна, а величний саркофаг, — припечатав розмову

генерал Левенгавпт. Реншільд на хвилину замовк. Вдивлявся у вікно:

— Біло і зимно, зимно і біло, біла смерть. Простори, як море, могили, як гори, — величний

саркофаг! — декламував.

Піпер вертав до своїх паперів.

Лишім, панове, загальну журбу одному, а кождий з нас хай журиться тією частиною, яку

приділено йому.

— Одному, себто королеві? — питався Реншільд.

— Авжеж, що не мені, ані не вам, — відповів Піпер.

— Ха-ха-ха! Гарно він журиться нами. Жиємо гірш наємних вояків, котрим фальшивими