Полтава

Розтручував жмутки актів в обгортках з грубого синявого паперу, позв'язувані наперехрест

кріпкими мотузками.

— Слова! — гукав, показуючи на них. — Самі слова! Скільки часу витрачено на них! А

який хосен? Тут одуріти можна: слова, слова, слова! Писані й балакані на всі лади. Короля

задурманено ними. Замість над воєнними планами сидіти, риється у паперах, пише й читає

листи, а як ні, то сліпає над псалтирою або жвякає якісь філософічні нісенітниці. А між тим цар

творить армію, вишколює її, відбуває воєнні наради.

— І колесує, четвертує та на паль саджає людей, — докінчив за нього Піпер. Реншільд

спалахнув:

— Краще це, ніж марнувати час на балачці, яка з війною нічого спільного не має.

— Ексцеленціє, — звернувся до нього Піпер. — Будь ласка, скажіть це королеві Не

розумію, чого якраз на мене сипляться громи вашого невдоволення. Кождий з нас свою роботу

робить.

— І так воно повинно бути, — встрявав у розмову Левен-гавпт. — Хай кождий робить, що

до його належить, і на тім край.

— Саме до того й веду, — спохопився Реншільд, — щоб ми щось взагалі робили, а то

снуємося від тієї проклятої Десни до якогось там Сейму, мерзнемо, як собаки, бідуємо, як

останні цюри, витрачуємо людей і муніцію, а невже ж це війна? Чортзна-що, а не справжня

війна!

— А ви хотіли би в одній битві побороти царя і заволодіти його велетенською державою?