Полтава

Напад був так несподіваний і напрасний, що годі було в перший мент думати про якийсь

план бою. Стихійно одні скупчилися біля вожда, а другі кинулися на напасників з шаблями, бо на

кулі не було часу ані місця.

Не був це бій, а ціле множество двобоїв дуелів, великий кривавий герць.

Як заскочені знічев'я тигри, кидалися компанійці Кожухівського на ворогів, оден на двох, а

то й на трьох навіть, із завзяттям, яке дає чоловікові крайна конечність, билися на шаблі, на

ножі, навкулачки, не жаліючи ні нігтів, ні зубів. Напасники, втративши силу першого розгону і тую

сміливість, яку дає звичайно наступ, стали подаватися за брами, за ворота, за плоти. Компанійці

і туди йшли за ними. Тріщали плоти, валилися ворота, на порогах хат качалися люди в

смертельних обіймах, гнули, ломили, кусали себе.

Між тим чотирикутник, що утворився кругом гетьмана, насилу і не без страт пробивався

вперед, щоб видістатися з вулиці на поле, де можна б було зробити вжиток з самопалів.

Гетьман, подаючися, придумував план тієї несподіваної баталії, коли нараз перед ним

знялася курява, ніби буревій від Гадяча на Ромни летів.

Мручкова сотня і сто Андріяшових компанійців летіло гетьманові на поміч. Напереді

Мручко з шаблею в руці і з прокльонами на устах, як бог помсти.

Перешуміли попри чотирикутник, розділилися надвоє і ніби двома мітлами вулицю мели,

одні вправо, а другі вліво. Списами пригводжували калмуків до частоколів, шаблями

розколупували зелені каптани надвоє, за втікачами з ваганів кулі посилали.

— Отак вам, козулупи калмуцькі, отак вам, медляки московські! Провчу я вас, випортки