Полтава

перетягатися з місця на місце. Дорікали чоловікам, що не лишилися на своїх місцях, не

потратили б були ні ранг, ані маєтків.

От Апостол мудрець! Вернув до Миргорода, і спокій.

Насилу старшини вговорили своїх пань, що тепер війна, що треба слухати приказів своїх

вождів, а то можна попасти у велику халепу, бо й гетьман не святець. Довідається і може

покарати.

Сонце звертало з полудня, як врешті висунулася з Ромнів довга валка саней. Були

звичайні, якими дрова з лісу возять, тільки сильніші і довші, навантажені усяким добром і

шкурами або надехченими полотнами вкриті. Але були й на високих копаницях, з довгими

крилами, з гарно повирізьблюваними плечима й химерно повигинаними грудьми, мальовані,

визолочувані, з будами або без буд, та зате повні вовчих і медвежих шкур, у яких поринали пані,

панночки й діти, пообв'язувані й посбтулювані, як кукли, бо мороз був тріскучий, аж свічки

займалися в очах.

Напереді їхав Мручко зі своєю сотнею. Як ока в голові пильнував скриньок з гетьманським

золотом і сріблом.

— Отеє і є тая муніція найважкішого калібру, — приговорював, — без котрої на війні, як

без рук. Бе-ре-жись!

Боками скакали на баских конях молодші зі старшин. Приставали до саней і питалися, хто

жінки, а хто знайомої дівчини, як себе почувають?

Їхали шляхом, котрим перед якою годиною перейшла шведська армія. Шлях був