Полтава

розбитий, місцями глибоко повиорюваний гарматами, ніби велетенськими плугами, то гладкий із

затоками, то знов ямистий, або з кучугурами снігу, бо вітер віяв і віяв, ніби хотів завіяти всякого,

хто замість за печею сидіти, сміє виходити йому назустріч у поле.

— Де-не-де з тих кучугурів торчали задерті вгору копаниці, або дишель, як журавель,

знімав високо шию, або кінь задирав ноги і костенів.

Стада галок крякали, билися, сварили.

Здалеку виглядало, буцім якась велика чорна хоругов маяла над валкою.

Гетьман зі своїми сердюками, з половиною тисячки компанійців Кожухівського та ще з

сотнею Андріяша замикав тую довгу валку саней, людей, коней, собак і худоби.

Минали церкву, рідли міські будинки, починалися хати передміщан, як нараз з бічних

вулиць почулося дике: "І-і-і!" та грімке "Гура!"

Калмуцькі баранячі кожухи і зелені драгунські каптани вискакували з поперечних вулиць, з

садів, з огородів, з-поза хат, як чорти, випущені з пекла. Посипалися стріли з калмуцьких луків,

засвистіли кулі з драгунських ваганів, наїжилися списи і блиснули шаблі.

Кардові трабанти окружили гетьмана. Прискочив Орлик, Чуйкевич, Ломиковський.

Почався бій в обороні гетьмана, бо всякий розумів, що москалям хочеться його живцем узяти

Хтось їм доніс, що шведи з Ромнів відійшли, а лишився тільки гетьман зі своїми вірними

козаками та з табором, понад міру й потребу великим. Отож і захотіли вони скористати з доброї

нагоди, щоб запопасти того, за якого цар готовий був дати великі гроші і ще більші почесті, щоб

тільки пімститися на кім, бо ніщо його так не дратувало, як незаспокоєна пімста.