Полтава

— А щоб ти знав. Коле мене і шпигає під боки, ще кілька гонів поженуть, і впаду.

— Не бійся, чорт тебе не вхопить, підеш, бо мус.

— Але куди?

— Або я знаю!

— Тут, мабуть, ніхто нічого не знає. Були за Десною і вернули на Сейм, а отеє вже і Сулу

переходим. А за Сулою що?

— Побачиш. Хочуть, щоб ти світу провидів.

— Самі вони не знають, чого хочуть. Коли битися з москалем, так тоді треба піти йому

назустріч і дати баталію, а як миритися, так післать людей з білою хорувою. А то москаль туди, а

ми сюди, він гайта, а ми вісьта. До чого воно подібне?!

— Жаль, що тебе гетьманом не зробили.

— З нашої сотні нинішньої ночі знов двох козаків пропало.

— Добрий козак своєї сотні не покине.

— То колись, а нині і старшини від гетьмана втікають.

— Бо нинішній старшина не козак, а пан; в нього козацької честі немає.

— Ой, тото! Мій дід розказує, що Богун, хоч який пан був, а на війні, як звичайний козак,

бився; все напереді, все перший.

— Нема тепер таких. Тепер полковник до гараздів охотник. Що ж тоді від нашого брата

хотіти?

— Я б усім цим дезертирам та мародерам кулею в лоб. Запорожці який вольний народ, а