Полтава

— Не осоромимо себе перед нащадками нашими.

— Постоїмо за волю України.

— Хай живе гетьман Іван Степанович Мазепа!

— Хай живе вольна Україна!

Робився такий шум, наче тут бралися до збруї. Та гетьман не спиняв того зриву ненависті

до Москви. Стояв, пустишив очі понад голови зібраних кудись у далечінь.

— Хай живе гетьман Іван Степанович! — загуло знову.

— Слава гетьманові Іванові Мазепі! — лунало чимраз голосніше.

— Слава! Слава! Слава!

Гетьман шаблею постукав.

— Дякую вам, панове товариство, за вашу вважливість до мене. Та що я таке?

Представник тієї частини нашої землі, яка бажає волі і за те бажання готова постояти аж до

кінця, до вирішення теперішньої великої війни. Не гадайте, що це вирішення близьке і легке. Я

свідомий тієї натуги, якої від нас жадає конечність, свідомий тих великих жертв, яких від нас

воля вимагає. Але ж бо знайте, що великого задуму без великих зусиль здійснити годі, і знайте,

що ніхто не може бути певний, що задум такий здійснить. Хто зі мною іде, хай на всяке буде

готовий!

— Ми готові... Підемо... Підемо з тобою, Іване Степановичу! — кричали оден наперед

другого.

Орлик, Войнаровський і Чуйкевич мовчали, не почуваючи потреби впевняти гетьмана в