Полтава

маєтки, землі, городи, ще й підвищує чини. От Полуботка, кажуть, обдарував усіми маєтностями

його шурина Михайла Васильовича та причинив ще город Любеч і дев'ять сіл з млинами,

перевозами і всяким другим добром... Погадайте!

Про тії ласки царські всякі казки ходили, а гетьман що? Його пісня вже, мабуть,

відспівана, а його будучина — знак питання. Він тепер: "Або пан, або пропав", але це друге після

Батурина, мабуть, правдоподібніше. Чечеля і Кенігзена не воскресити, 40 гармат, крім моздірів і

муніції, не відібрати, скарбів, забраних Меншиковим, також. А десять тисяч щонайкращого

війська де?

Гетьман почав:

— Зібралися ми, панове товариство, щоб у цей важливий мент обміркувати вкупі наше

діло.

Устами промовляв, а очима блукав по головах слухачів. І здавалося Їм, що це жагуча

іскра скаче по них. Дехто не втерпів, голову схилив.

— Та поки що, — продовжав гетьман, — пом'янім товаришів наших добрих, Чечеля,

Кенігзена і всіх тих, більше й менше відомих, що так хоробро обороняли нашу столицю. Їх ім'я:

тисячі!

Встав, а за ним піднялися й старшини.

— Лицарською смертю померли хоробрі оборонці безталанного Батурина, і колись

нащадки наші, згадуючи імена їхні, зніматимуть шапки. Багато живих помре, а ці покійники

житимуть от рода в род. Вічная ж їм пам'ять!