Полтава

Поминають царя, чуємо, і нового гетьмана вперве пом'янули. Дивно так якось. Але що, коли

нивки і левадки дають... По єктенії глухівський протопіп Бузаковський розгортає присяжний лист,

що йому з посольського приказу принесли, і проводить присягу, а Скоропадський за ним слово в

слово присягає, що буде вірним цареві, з його ворогами ні словом, ні листовно в ніякі зносини не

увійде, так само, як і зі своїм попередником, та ще про всяке баламутство на Україні пильно

цареві доносити стане, так йому. Боже, допоможи!.. Полковники зі своїми старшинами стояли

коло самого Скоропадського, а ми дальше, але добре чули і зніяковіли, бо нелегко було на таке

присягати. Так що ж, — чия сила, того й правда, нічого не порадиш.

Увесь час дзвонили і стріляли, по присязі гетьман зі старшинами рушили до царя на

поклін, а цар у Меншикова стояв. Мене там не було і не знаю, як цар нового гетьмана гостив,

але бачив я, як він з царської гостини шестірнею в царській кареті до свого двора вертав і як

гроші, у папір завинені, від семигривенника до гривни, в кождому завитку між народ розкидали. І

мене чорт скусив, я теж такий завиток схопив, бодай би мене...

Але гетьман не дав Соричеві докінчити цього речення.

— Про вибір кінчи! — наглив.

— Того ж дня був обід у нового гетьмана, і чернігівський єпископ Іван Максимович

чернігівську Пресвяту Богородицю цареві дарував, а що там ще було, того вже краще й не

казати. Ходив я, ніби п'яний, ніби дві душі в мені сварилися з собою, чорна і біла, аж отеє нині

біла побідила.

Сказавши це, до гетьманових колін припад.