Полтава

— Кождого чоловіка мусить щось манити, — потішають його. — Одного земля, другого

вода, третього жінка, а ще іншого горівка. Де ти такого бачив, щоб спокуси не знав?

— Найгірше спокушує земля, — притакнув. — Якщо ти її забагнеш, так спокій не твій.

Жінкою, дітьми ореш, мордуєш себе від досвітку до ночі, а все щоб тільки їй, тій земельці,

вгодити, щоб і зорати глибоко, і заволочити гладко, і засіяти рівно.

Добував зернятка з бездонних штанів і лускав.

— Ото новину мені повів! — почав вигравший товариш. — Буцімто ми й самі не відаємо,

яка сила землі, буцім ми всі не вийшли з неї! Вона в нас і за нігтями.

— В тебе за нігтями кривда. Ти всіх обіграєш.

— Плеканця має.

— Ану, давай вивернім пазуху, чи не сидить там маленький, рябенький, з хвостиком, як у

миші.

— Ану-те, покажи, покажи!

Приставали до нього, що ледве відганявся.

— Гетьте, бо поб'ю! — грозив, а грозив, мабуть, недаром, бо кулаки мав, мов довбні, хоч

палі ними вбивай.

— Виграв, виграв! А де ж тії маєтки, що я їх на вас доробився? — гукав.

— Бо п'єш! — підхопив котрийсь.

— П'єш, братичку, п'єш, як смок, — твердили другі.

— А горілка теж страсть.