Полтава

Сорич хотів знов гетьманові до ніг припасти, але цей спинив його рукоіо:

— Розказуй!

— Весь день гостили нас і всю ніч бенкети й бешкети йшли, весь Глухів не спав, а другої

днини вранці сам цар, його величество, туди прибув. Нахлинуло москалів, як сарани, аж

страшно нам зробилося. Отож і вільний вибір буде, як на нашого чоловіка десятьох москалів

припадає! На другий день по приїзді царя, — зачав Сорич і замнявся: подумав собі, що не

годиться розказувати гетьманові, як його там з великою зневагою поза очі з гетьманства

скидали. — Ні, на третій день, — поправився, — мав відбутися цей вибір. Цар доручив свому

ближньому бояринові, князеві Довгорукому, щоби цей раду скликав і заправляв нею, а до помочі

додав йому дяка Радостамова і двох піддячих. Довгорукий зараз-таки і почав наших старшин до

себе закликати та переговорювати з ними, кого б то гетьманом обрати. Козаки за Полуботком

стояли, бо і любили його, і батька його, Леонтія, теж у добрій пам'яті мали. Але князь Довгорукий

носом крутив, казав, що цар Полуботкові не радий, бо Павло Полуботок хитрець, з нього ще

другий Мазепа вийти може. А що совер шенних полковників лиш двох на тую раду прибуло, а

саме Полуботок і Скоропадський, так тоді на Скоропадській стало.

— А Левенець? — спитав гетьман.

— Полтавського полковника Левенця цар і прохав, і закликав до себе, але він не

спішився. То сотників не міг зібрати, то знов полк боявся оставляти, бо часи непевні, Січ

рухається і шведи надтягають. А наші казали собі, що Левенець хитрить, на двох стільцях сів і

чекає, щоб побачити, за ким більша сила — за царем чи за його милостю гетьманом Мазепою,