Полтава

гукнув: "Бути за гетьмана стародубському полковникові Івану Іллічу Скоропадському!" А другий

додав:

"Він вірний царській величності!" А ще інші хвалили його заслуги козацькі та його досвід

воєнний. "Кращого нам і не треба, кращого в нас і немає!" — викрикували стародубівці.

А чернігівці знов свого полковника хвалили, та їх менше було, бо старшини змовилися

заздалегідь, що вибраним буде Скоропадський, бо цар Полуботка не хоче. "Бути за гетьмана

стародубському полковникові! Івана Ілліча Скоропадського вибираймо!" — залунало кругом.

Аж і вийшов на поміст стародубський полковник, поклонився громаді і каже: "Дякую вам за

велику честь, панове товариство, над яку більшої і бути не може, але я чоловік старий, де мені

гетьманувати! До такого важного і важкого уряду треба людини заслуженої і не старої. Виберіть

чернігівського полковника Полуботка". Видно було, що щире казав, і тому багато притакнуло тим

словам, і тоді Полуботкові люди знову почали за ним гукати. Але старшини, які добре розуміли,

що треба вибрати Скоропадського, ухопили його попід руки і поставили на стіл. "Не гідний я

такої честі, не достоїн". — вщпрошувався стародубський полковник. Але де там! "Ти гідний, ти

достоїн! — кричала старшина. — А це, що старий, то ще й краще, бо тепер великого досвіду

треба!" — І стали тиснутися до нього й вітати як обраного за гетьмана.

Аж отеє і Довгорукий з клейнодами, мов із-під землі виліз. Уручив новому гетьманові

бунчук, хоругов, булаву, царську грамоту і печать України, на зразок правдивої свіжо зготовлену.

Що мав робити Іван Ілліч? — брав оден клейнод по другім, а тоді й його взяли і повели в церкву.

А там уже де яка свічка була, засвітили, де який піп, в ризи вбрали, єктенію правлять.