Полтава

стала.

Чуйкевич глянув на Мотрю і зжахнувся.

— Що з тобою, Мотре? — спитав. — Чого ти так змарніла?

— Не знаю. Невже ж ти не хочеш мене такою, як я тепер?

— Боюся о твоє здоровля. В тебе жар. Руки гарячі.

— Ах, коли б тільки біди! Пригадай собі, що бачив нині. Як же тут здоровою бути? — І

відвернула обличчя від ньогo. — Краще про діло кажи. Бачиш, Іван Степанович цікавий.

— Нічого тут цікавого, Мотре, — заперечив гетьман. — Король Карло минув Батурин,

оставив Бахмач набоці і подався в напрямі Ромнів, бо кругом Батурина москалі пограбували все,

що тільки зграбувати можна, — понівечили села й двори так, що його армія не мала би ані де

приютитися, ані що з'їсти. Правда, Іване?

— Так, ваша милосте. Король Карло пішов у напрямі Городища, і король, мабуть, там на

який день або й два зупиниться, обмірковуючи план дальшого походу.

— Що тут багато міркувати! — перебив Чуйкевичові гетьман. — Займемо фронт від

Ромен і Гадяча до Лохвиці і Прилук, а там побачимо, що буде. Москалі недалеко від нас, на які

два дні походу, а як на себе оба війська двигнуться, то тільки день, — не важко буде зрозуміти

наміри Петрові... А мої козаки між Батурином і Городищем стоять. Правда?

— Так, ваша милосте. Сотник Мручко зі своїми людьми на Гончарівці, канцелярія в дворі

вашої милості на Поросючці, переходу крізь Сейм бережуть дві надійні полтавські сотні, а між

Батурином і Бахмачем настановлені зв'язки. Полковники ждуть дальших приказів вашої милості.