Полтава

лічниця, не те що тут.

— Тоді і я переїду в Бахмач, — сказала рішуче Мотря. Гетьман тер рукою чоло. Не міг

погодитися з гадкою, що він поїде в свій двір, а Мотрю залишить тут серед труп'ячого сопуху, на

отсім жахливім цвинтарищу.

— Ти одинцем з Бахмача приїхав? — звернувся до Чуйкевича.

— Ні, зі мною чотирьох людей, бо дорога непевна. Снуються темні духи. Одинцем не

проїдеш.

— Так поклич тих людей до мене. Чуйкевич вискочив із замкової руїни і за хвилину вернув

з чотирма козаками, як дуби.

— Ваші коні трудні? — спитав гетьман.

— Свіжі, — відповіли всі чотири. — 3 хутора вашої милості дали нам їх.

— А ви?

— Раді послужити милості вашій.

— Ось вам, — кинув їм пригорщ срібла, — поділіться. А тепер женіть на Поросючку.

Скільки там ще у возівнях повозів мають, най мені негайно у Бахмач шлють. Зрозуміли?

Не вийшли, а вибігли.

— А тепер, — звернувся гетьман до Мотрі, — пора й нам поволеньки поспішати. Поїдемо.

— Куди? — спитала здивовано.

— А куди ж би? В Бахмач. В Батурині мерців не украдуть, а хто живим остався, завтра

теж у Бахмач переїде.