Полтава

Гетьман дав Чуйкевичеві знак, щоби він більше не розпитував Мотрі, а сам звернувся до

неї і лагідними словами став намовляти її, щоб разом з мужем своїм переїхала в Бахмач.

— Поїдемо, Мотре Василівно, вкупі. Відпічнемо в моїм дворі, ми собі на відпочинок чесно

заслужили.

— Відпочинок може бути щолиш по скінченім ділі, а це щолиш початок, Іване

Степановичу, — відповіла Мотря і кріпко стояла на тому, що поки Батурин не доведений до

ладу, поки між звалищами домів може ще каратися хоч би оден тільки живий чоловік, вона не

покине його. Її місце біля благого діда. Що він подумав би про неї і що сказали би ті безталанні,

що за стіною муки терплять? За мужем і за гетьманом повіялася...

Гетьман знав, як важко відвести Мотрю від її постанови, тому навіть не пробував її

намовляти, а шукав у голові чогось такого, чим можна би було переконати.

— Мотре Василівна, — казав. — Мручко зі своїми козаками скоро упорається на

Гончарівці. Попрошу його, щоб і Батурин довів до ладу. Ніхто цього краще не зробить, як він. А

недужих ми тут також не залишимо. Бахмач дальше від Сейму, ніж Батурин.

Мотря зжахнулася:

— Невже ж москалі могли би перейти Сейм? — спитала.

— Не гадаю, — заспокоював її гетьман, — бо й пощо? Вони біля Глухова стягаються і,

мабуть, теж над дальшим планом баталії радять, але все-таки стереженого і Бог стереже.

Перевеземо недужих у Бахмач або в Поросючку, є там муровані будинки, таки ще нинішньої ночі

кажемо пристроїти їх, мулярі перенесуть туди з того двора зайві печі, і буде це справжня