Полтава

— Бачите?— спитав їх шепотом.

— Бачимо, — відповіли тихцем.

— Зайти їх ззаду і... щоб жаден мені навіть і не писнув.

— Постараємося, — і поповзли вужами в напрямі огнища, з котрого дим рудою хоругвою

маяв у напрямі шопи.

Ще тамті не долізли, куди їх Мручко післав, як і він сам з рештою свого відділу обійшов

поляну і залізним ланцом окружив сплячий курінь.

Кілька вистрілів, кілька здавлених криків, кілька недоповіджених прокльонів, і тільки вітер

шумів і рудаво-сіра хоругов, як страхітна птиця, маяла над потухаючим огнем.

Благий дідусь, почувши вистріли, зітхнув і проговорив беззубими устами:

— Окропиши мя іссопом і очищуся, омиєши мя і паче сніга убілюся.

ХХХII

Небагато роботи мав сотник Мручко. Москалі, голодні, перетомлені, продроглі, спали в

своїм невибагливім, наскорі зготовленім захисті, як сусли в норі. Мручкові козаки в першу чергу

забрали мушкети, зложені в піраміди, повідбирали старшинам пістолі, а коли ті, перестрашені

ворогом, наче сонним видивом, зірвалися до боротьби, зчинився заколот, в якому свої своїх не

пізнавали, і всякий про те тільки й думав, щоб спастися бігством. Деякий пробував боронитися,

але ж був це безнадійний бій розпуки, бо хоч москалі переважали вчетверо числом, але зате

козаки були зазброєні і мали за собою ту перевагу, яку звичайно дає напрасний наступ над

конечною обороною, свідома ціль несвідомим примусом, ідея над грубою фізичною силою.