Полтава

порядку.

Отся тривога стала була вже й на козацькі ряди перекидатися, стала ширитися, як недуга,

бо не один, що в бою спосіб ний битися, як лев, в часі тривоги робиться подібний до заяця. Така

вже людська вдача, що страх перед небезпекою гірший від самої небезпеки.

Москаля не було видно. Цар Петро навіть не думав устрявати в якусь більшу битву. Його

наміром було виснажувати ворога дрібними сутичками, отсею шарпаниною невеличких під'їздів,

а то й розбишацьких ватаг, котрі, де тільки могли, на постоях і нічлігах підкрадалися до

шведських відділів, втомлених довгими боями і маршами, та винищували їх. Так собаки

прискакують і відскакують від раненого дикого кабана, поки він у довгій обороні не знесилиться

настільки, щоб можна було доконати його дорешти.

Цар Петро розумів, що Карло ранений, — ранений програною біля Лісної, важким

переходом понад Сожею, наглими й нечуваними морозами. Треба було тільки не допустити до

того, щоби він нализався з рани, щоб його люди й коні відживилися, щоб він запасся в одяг і

муніцію.

І це цар Петро робив дуже справно, довіряючи більше хитрості, ніж хоробрості, більше

розбишацтву, ніж лицарству.

Розумів це, мабуть, і король Карло, та не міг розуміти Мазепа, котрий спішився до

Батурина, бо там була його вся сила — Кенігзен, Чечель, гармата, каса, канцелярія, там була

його резиденція.

Король Карло, як би обіцяв гетьманові, що двигне свою армію на відбій Батуринові, так і