Полтава

силу.

Гетьман думав за всіх і про все. Дивувався собі самому, звідки в нього стільки думок

береться. Ні, ні, це ще не старість, — потішав себе і дальше провадив похід.

Минуло полуднє, тьмарився обрій, ніби там хто порохом на поля сипав. Порох чи дими?

Орлик торкнув Войнаровського ліктем.

— Бачите?

— Що такого?

— Який брудний сніг. Придивіться краще. На ньому сажу видно.

— Сніг як полежить кілька днів, то звичайно брудніє.

— Ой ні. Це ж виразно сажа, згар.

— Так що ви гадаєте?

— З Батурина несе.

Але гетьманові того не сказали. Не мали серця.

Якраз тоді на задах зчинився заколот.

В жіночій армії, як жартовливо обоз з жінотою прозивали, виникла тривога. Хтось жартом

крикнув: "Москалі!" І цей жарт мало не наробив великого бешкету. Жінки зчинили крик.

Принаглювали своїх машталірів, форесів, гайдуків до скоршої їзди. Почалась шарпанина, дишлі

знімалися верх возів, то продірявлювали полукішки й буди, коні ставали диба, скакали, рвали на

боки, ржали й квичали, як свині, і було би чимало каліцтва, коли б старшини, котрі мали своїх

жінок в обозі, не поскакали туди і криком, а то й плазуванням шабель не завели між челяддю