Полтава

— Брава жінка. Гарні доні вдалися покійному Василеві

Леонтійовичеві... Гай-гай!.. Гарні, та нещасливі... Нікому Бог усього не дає, лиш

потрошки... Так... Заки наші двигнуться, мине яка година, а тоді ми нашу Ганну положимо в

карету, гарно обтулимо шубами, і поїде з нами... Що ж робити, зв'язав нас Бог з Кочубеєвим

родом, мабуть, розв'язатися годі.

Орлик аж горів з цікавості, чим покінчилася розмова гетьмана з королем. Не втерпів.

— Дозвольте, ваша милосте, спитати, чого приїздив король?

Гетьман, ніби не чув того питання, ніби зайнятий був іншими гадками. В комнаті хвилину

панувала тишина, чути було, як з дерев осипався іней.

— Чого ти хотів, Пилипе?— звернувся нараз гетьман до генерального писаря. — Про

короля питаєш? Король, бачиш, то такий чоловік, що я з ним, мабуть, не розлучуся до смерті.

Затям те собі: до смерті.

XXX

Невеличка була армія Мазепи. Як відчислити тих, що не встоялися проти влесливих слів

царя і покинули гетьмана та пішли прохати прощення і ласки в чужого пана, то залишилося мало

що більше понад три тисячі. Але й тую невеличку силу рушити з місця, хоч би тільки після нічлігу

або після короткого постою, не було легко. Козак скрізь свою рідню знайде. Раз, що полки

гетьманські за останні роки зійшли цілу Україну здовж і поперек, а друге, що й народ

здебільшого не сидів на місці. Війна людьми, як вітер листками, по широкому полі гонить. Отож у

якому селі й не стануло би гетьманське військо, скрізь воно розходилось по хатах, скрізь його