Полтава

до нага. Ані шляхтич, ні духовний, ні селянин, ні міщанин не може носа за поріг показати, бо як

не ті від саса, то тоті від ляса застукають його де-небудь, облуплять, або вб'ють, як собаку.

Воєвідства Краківське й Сандомирське геть здевастували, щоб тільки їх до переходу на бік

короля Станіслава не допустити. Не гадайте, що тільки ваша земля терпить, — ganz Mitteleuropa

blutet[92].

— На жаль, це правда, — притакнув гетьман. А король, попавши у незвичайну для своєї

вдачі говірливість, продовжав.

— Не розумію поляків. Станіслав — їх чоловік, і чоловік гарний, чого ж вони побиваються

за тим жеруном і женолюбом дрезденським? Це ж глупість!

— Обстоюють принцип добровільного вибору короля, а не накиненого силою переможця.

— Хай буде й гірший, але власними голосами вибраний, ніж кращий, а чужою протекцією

поставлений. Гарний мені принцип! А знаєте, що той, власними вольними голосами вибраний,

сказав, почувши, що ціла Польща в огні і в крові, в домашній братовбивчій війні?

— Знаю, його милість король Август...

— Бувший король.

— Пардон, — поправився гетьман, — бувший король Август сказав: гарно, хай собака

собаку жере.

— Отож-то й бачите, це його принцип: "Хай собака собаку жере". Ось із-за кого

кервавиться Польща! А між тим Станіслав—людина умна й гарна, і якщо йому закинути можна,

так хіба те, що він замало жорстокий на теперішні часи.