Полтава

— Не моя річ знати, я лиш бачу, що вони кудись-то вибираються.

— Може, до царя переходять.

— Може.

— Бо по них всього сподіватися можна, це хоробрий та химерний народ. Але ж бо

гетьман чоловік статечний, він, мабуть, знає, чим це пахне.

— Мабуть, знає, — потвердив Гультман.

— Так тоді як же він може, не порозумівшися з королем, його милістю, виступати в похід?

— Дійсно, як він може? — і собі дивувався Гультман.

А Піпер побивався дальше.

— Це ж зломання свіжо підписаного договору, це ж ребелія! До чого ти нас довів, Боже?

— Дійсно, до чого ти нас довів, Боже! Ще трохи, і його величність король деревляною

ложкою з черепка їсти стане, а простирадла вже також деруться. Треба буде десять баб возити,

щоб їх латали. А король бабів прогнав з табору.

— Його величність король де?

— Прошу питатися Аякса, він один знає. Гультман, як найближчий королеві чоловік, хоч

тільки його камердинер, почував себе вправі відповідати в тім самім тоні, в якім його питали.

— Ексцеленція знають, що його величність король не любить, щоб за ним стежити.

— А що ж мені робить?

— Не знаю, що вашій ексцеленції робить.

— Це властиво не моє діло, це діло головного кватир-майстра, а може, дежурного