Полтава

— А все ж таки обов'язком вожда хоронити армію перед озвірінням.

— Гадаєте, що цей обов'язок легко сповнити?

— Хоч як важко, а треба, щоб з населення не поробити собі ворогів. Бо що ж те

населення подумає про такого союзника, котрий з ним поводиться despotice[90], стається

шинкарем civilis sanguinis[91], рабує церковну посуду й останнього таляра витягає з кишені

заможнішого громадянина, на котрім все ж таки клеять спиратися основи всякої держави.

— Ах, ляпалії, ляпалії! — вихопилося королеві, але він зараз-таки поправився,

перепросив гетьмана і впевнив його, що й він тієї самої гадки, і якщо прогрішився коли проти неї,

то тільки під тиском крайньої конечності:— Треба ж армію прохарчувати, треба ж і гріш на воєнні

витрати добути. Гадаєте, мій власний край процвітає в добрі та в вигодах, гадаєте, моя родинна

каса повна? — І на його обличчю з'явився вираз такого смутку, що гетьманові жаль стало цього

молодого, дивного чоловіка.

— Я ніколи не сумнівався, — почав, — в добрих намірах і в високих етичних принципах

вашої королівської милості, інакше не в'язав би я з його достойною осооою долі й недолі мойого

рідного краю, і коли маю сміливість висловити деякі заміти, так роблю це тільки для нашого

спільного добра.

— Розуміється, розуміється. Але невже ж ви гадаєте, що свої краще хазяйнують, ніж ми,

заморські, червоні гості? Знаєте, що в Польщі робить такий Рибіньскі, Гарбовецкі і їм подібні? З

диму по 10 талярів у місяць вибирають і за кілька місяців вперед кажуть собі платити. Селянин

не може виїхати на поле орати, бо заберуть йому коні чи воли, а його як не вб'ють, так обідруть