Полтава

буцімто чоловік з жінкою у монастир на прощу їдуть. Та ще тобі. дівонько, між дукачі хрест

почіпити треба, для всякої безпеки. — І він добув зі скрині намисто своєї покійної жінки, яке

ховав для будучої невістки, відчинив з мощами старосвітський хрест і почепив Одарці на шию.

— Хай він тебе від усякого лиха обороняє.

Поклонилися і подякували за його добре серце.

Сніжок падав і загладжував сліди за молодятами, що їхали назустріч невідомому.

XVIII

Люксембург сидів біля печі і блудними очима вдивлявся в огонь, ніби в нім щось цікавого

побачив. Багрово-золотисті відблиски гладили його дрібну стать, немов милосердилися над ним,

що він такий нікчемно маленький і дряхлий.

На колінах тримав скрипку. Не грав, тільки пальцями перебирав по струнах.

Струни бриніли ледве почутними звуками. Скиглили тихо, як осінній вітер під вікном,

шелесїіли, як сухий очерет, і хлипали, як скривджена дитина.

Карлик підібрав ноги під себе, скулився і виглядав неправдоподібно маленький, немов це

не чоловік, а хованець з казки, що серед ночі вискакує з мишачої дірки і за людей, котрим

сприяє, важку роботу робить. Неправдоподібно великою виглядала скрипка; здавалося, ніби він

не скрипку, а дівчину тримав на колінах і тулився до неї, нарікаючи на кривду, яку заподіяла

йому доля, відмовляючи росту і вроди. А дівчина тая не втікала від нього, лиш спочутливе

горнулася до вузької, запалої груді карлика, промовляючи: "Бідний, бідний ти мій!.."

На кріслі лежав королівський синій плащ з жовтою шовковою підшивкою, а коло крісла