Полтава

Люксембург глянув на свого товариша, і його сумне обличчя на хвилину роз'яснилося.

— Величаво!

— Правда?

— Ще тільки скиптра і королівського вінця бракує.

— Пощо? Маєстат в особі, а не в інсігніях[66]. Інсігнії може хто-будь до рук прибрати.

Боюсь, щоб якраз таке зі скиптром Карла XII не сталося.

— Гадаєте?

— Щось воно мені так здається. Подумайте, його престіл дев'ятий рік пустує. Вже й місце

прохололо, на котрім він сидів, а нема, мабуть, таких підданих на світі, щоб любили дивитися на

пусте сідало свого володаря. Сидіти на престолі — це головне завдання монарха, І то не як-будь

сидіти, а кріпко, довго, достойно, з гідністю, з якою ніхто інший у цілій державі не сидить. Отако...

— І він сів на кріслі, закопилив губи, очі пустив у стовп і всміхався тією безмовною усмішкою, яку

часто-густо можна було бачити на обличчі короля Карла.

Дев'ятий рік товчеться ваш вінценосний по світі, як Марко по пеклі, а сідало його пусте.

Був — і нема, і коли ж то він верне? Чому не вертає? Може, відрікся своєї батьківщини? Мабуть,

він так турбується і Швецією, як пес п'ятою ногою?.. Всіляко думають собі шведи. А між тим від

короля, блудного лицаря, все ті самі листи приходять: "Присилайте військо і гроші". Ясна річ, що

без війська і без грошей навіть найбільший герой воювати не може. але ж нема такої криниці, в

котрій не бракло би води, як будеш її ведром безнастанно тягнути. Можна вівцю стригти, але

якщо ти шкуру з неї стягнеш, так і вовна не поросте. Ваш король шкуру зі Швеції