Полтава

— Кажуть, що собака смерть нюхом зачує. Ми її не бачимо і не чуємо, а собака чує.

Мабуть, смерть понад нашою землею по ночах блукає, шукаючи місця, щоб покласти тисячі

нараз.

Собака не вгавала вити.

Старий перехрестився.

— Тю, ти! Не дає чоловікові спокою, навертає сумні гадки. Та ви не турбуйтеся, діти.

Пережили ми татар, переживемо й Москву, ми тутешні, нас із цієї землі з коренем не вирвати

нікому!

Для розради закурив файку і дальше осмотрював рани.

— Але ж бо тебе і потовкли, небоже. Ніби колесо переїхало по тобі, а тут, як бачу, і

припеки є, го-го! Припікали тебе, що?

— На допрос брали, батьку.

— На допрос?

Одарка не втерпіла і вибігла з хати.

— До допросів то нема більших охотників, як москаль. Зачуваю, що хіба китайці вміють

так на спит брати. А чого ж вони хотіли довідатися від тебе?

— Хотіли, щоби їм сказати, де гетьман і які з ним полки за Десну перейшли. Та ще

цікавилися, котрі полковники і котрі генеральні, полкові і сотенні старшини з гетьманом до

шведів подалися і чи з жінками та дітьми, чи лиш самі. Питали мене, де старшинські родини

залишилися, бо бачили, що я не звичайний собі козак, а теж старшина, і що був в гетьманському