Полтава

поваги, як патріарх в роді. Всі односельчани родилися на його очах. Були йому, як діти. а він їм,

як батько. Нічого в слободі не сталося без його поради і проти його волі. Щоб видали старого,

донесли, доповіли, що він переховує когось у себе, об тім і бесіди не могло бути.

Захована від світа слобідка жила своїм стародавнім життям, не турбуючися багато про

нові здобутки і про нові людські гріхи. Навіть суддів тут інших не знали, крім своїх власних. "Усіх

нас грішних Бог колись розсудить", — мовляв старий Борисів і з тим Божим судом всі числилися

більше, ніж з людськими суддями.

Від першого ранку була тут Одарка. ніби донька або невістка. Поралася коло печі,

подавала страву й підмітала хату. Хазяїн здержував її у роботі, але вона хапалася до всього, бо

хотіла віддячитися за приют і за гостину. Скоро вертало здоровля, і на блідих щічках стали

злегка процвітати рожеві чічки. Сидора примістили в коморі, до якої входилося поза мисником

біля печі. Треба було тільки присунути цей мисник до дверей, і ніхто й не догадався, що там є

вхід.

В небезпечних часах люди забезпечали себе, як могли.

Старий Борисів, козакуючи колись, навчився лікарської штуки — вмів гоїти рани і від

шаблі, і від кулі. Вмів і сторощені кості складати, що краще не поскладав би їх докупи навіть

гетьманський хірург.

Бувало, і в неділю; і в свято, прочитавши Мінею і проспівавши київські канти, замість

лягати під широкогіллею грушкою. брав свій кийок, припоясував від усякого припадку шаблюку, а

через плече перевішував похідну скіряну торбину і йшов озирати поля. Вертаючи, приносив