Полтава

усякого зілля, корінців і листя; одне варив, а друге сушив і тер на порох, як табаку. Тим і лічив.

Кажуть, не було такої квітки, ні травки, ні комашки, якої він не вмів би назвати.

Не диво, що й Сидора скоро поставив на ноги.

— Не варт би ти в мене, козаче, і печеної цибулі, коли б від таких нікчемних ран скінчався.

Москаль навіть шаблею гідно рубонути не здолен, штиком чоловіка, як порося великоднє, коле.

Ні хлібороб він, ні вояка,ні лій, ні масло, ні се, ні те, ні третє, чортзна-що. От — кацарап.

Приговорюючи, натирав рани мастями.

— А все ж таки вони, іродові діти, добре тебе заділи. Дивно, як це ти їм так до руки дався.

— Гетьмана обороняв.

— Гарне діло робив, а все ж таки і власна шкура не решето. На другий раз не підпускай і

близько до себе. Невже ж даром мушкет на рамені носиш? А спис, гадаєш, що? Це також

непоганенький струмент, тільки ви, діти, орудувати ним не спосібні. Списом, бачиш, треба отак...

— Він брав кочергу, сідав на лаву і показував, як треба добре орудувати цим непоганеньким

струментом.

І стільки гнучкості було тоді в його тілі, кості так справно ходили в завісах, щоб тобі яка

трісла хоч разочок, що годі було йому покласти більш шестидесяти літ, хоч він говорив, що вже

доскакує сотки.

— Як ми під Конотопом на москалів ходили, — розказував, — то я списом з московськими

копійниками потикався. Колійники і боярські роти не встояли, за ратників подалися, навіть сам

князь Трубецький не здолів утримати строю. A тут тобі, ніби тая буря, летять запорожці. Корява