Не вбивай. Батурин.

— А що ж би, ягоди з'їв, а з черешні зробив хлів, свинюшню для таких свиней, як ви!

— Ну, це ти вже, небоже, здорово пробрехався, — почав другий, — бо нема такої голови,

щоб у ній дереву корінь пустити. Але що сватові сестри моєї покійної зовиці виросла гречка на

пиці, то це так. Він сім літ не мився, а на восьмий впився, від неділі до неділі спав і не будився.

Аж збудила мила. Боже, твоя сила, ані сіяв, не орав, гречка зародила... На руках, на ногах,

навіть на спині, чиста, кажу вам, гречка.

Деякі з Чуйкевичевих козаків поприсувалися ближче, щоб слухати небилиць.

Розказував їх народ, що не мав уже чим журитися, ні хати, ні жінки, ні дітей, ні пана, гуляй,

душе п'яна, від ночі до рана!

Сміялися з себе і з цілого світу. Не боялися ні царя, ні Бога, про гетьмана навіть не

згадуй.

Тільки один мовчки сидів, ніби він зроду сміятися не вміє. Того на решето брали.

— Знаєте, що робив Онисим? — питався котрийсь, показуючи на мовчаливого товариша.

— Нічого мудрого, але розказуй вашець!

— Отож, як грабували ми недавно наше містечко, каже жінка до нього: «А піди-но ти,

Онисиме, може, що притащиш; із одежі або з харчів, що б не було, придасться, бо біда вовком

свище. Дітиська їсти плачуть, а нема їм що до рота ткнути».

Пішов наш Онисим, не було його два дні, а на третій притащив — знаєте що? — дитину!

Дівчинку-дволітка, не знати навіть чиє — людське, панське чи, може, жидівське? «Плакало, —

казав, — поміж трупами, змилосердився та й забрав».