Не вбивай. Батурин.

дозволяє.

— Чекав народ на конець світа, — казала, мрійливо споглядаючи своїми карими очима,

— а тут, бач, і цього ратунку нема. Краще хай би світ у безвісті запався, ніж має творитися таке

беззаконня.

Чуйкевич потішав її, як міг, зсипаючися на милосердя Боже і на розум гетьманський.

— Гетьман, — казав, — про людей своїх дбає, а тільки люди не вміють чи не хочуть

постояти за ним, як стояли колись за батьком Богданом. Бунтацією та недовольством усяким

заколот великий чинять, доливаючи оливи до огня.

Ще Чуйкевич свого пива не допив, як від поля надтягнулася ватага, душ кільканадцять, не

то козаків, не то селян. Бог вість що таке. Вели сліпого діда-бандуриста. Перед воротами

пустили його.

— Ано, чи попаде? — гукали.

— Казав сліпий, — побачимо! — відповів дід, кийком шукаючи воріт.

Ніяк не міг попасти, і ватага реготалася з нього. Аж казяйка взяла діда за руку і провела в

двір.

— Година тобі щаслива, — дякував її дід, — щоб ти бачила сонце, світ і діти перед

собою, щоб була гожа, як вода, весела, як весна, робоча, як бджола, а багата, як свята земля.

— Недобре ти хазяйці желаєш, діду, — почав хтось із гурту, — бо який хосен землі з того,

що вона багата? Пани багацтво деруть, а люди з голоду мруть.

Ватага зависливими очима гляділа на козаків у білих сорочках і на старшину, що під