Не вбивай. Батурин.

липою в холодку попивав пиво.

Розтаборилися осторонь на мураві кругом сліпого діда.

— Ануте, покажи, що вмієш! Дід бандуру строїв.

— Сумної чи веселої вам?

— Смутку і так багато на світі, веселої грай!

Ой була Парася, Медку напилася І в садку-холодку Спати поклалася.

Хазяйка, щоб не слухати непристойної пісні, пустилася в хату. Але її здержали на ходу.

— Як же це? Не вгостиш нас, хазяйко? Хазяйка обіцяла дати по чарці.

— По обіцянку на скорій клячі поспішайся, — гукнув молодий парубок, зірвався на рівні

ноги, заіржав, як кінь, і побіг за хазяйкою по горілку.

Дід кінчив пісню, як-то Парасин сват, з кінця Ігнат, припав до пазухи і відганяв мухи.

Дід підморгував і підпригував, рухами доповідаючи слова, а слухачі тішилися, не знати,

чим більше, піснею чи дідом.

Випивши по чарці, розказували всячину — хто кого перебреше. Той парубок, що іржав до

горівки, плів небилицю про те, як то він черешню з власного уха їв. Ще дитиною запхав собі до

уха кістку черешні. Тягнув батько, тягнула мати, і тітки, й сусідки, і ціла громада, так кістка

вилізти не рада. Аж пішов він у похід, ранили його, і без пам'яті цілий місяць пролежав.

Будиться, глядить, а над ним черешня шумить і ягоди рум'яні, ніби губи в Парані. Виросла

псяюха йому з правого уха.

— Ну і що?