Не вбивай. Батурин.

Доторкаються його, наслухують чи дише, — Чечелеві байдуже. Чує, як князь Меншиков

каже попустити йому шнури, мало того, велить перенести на віз і подати йому води з вином.

Боїться, щоб полковник Чечель, командант батуринської твердині, в дорозі не помер. Треба ж

його допитувати, судити і карати. Це не будь-хто. Чечель уявляє собі, який цей суд буде, і знає,

яку йому кару присудять, та йому і це байдуже. Долі своєї і найскорішим конем не об'їдеш.

Господи Боже, нехай станеться твоя воля свята!

Віз, на котрім приміщено Чечеля, рушає з місця. І його теж не поклали, а посадили й

попідпирали мішками, повними награбованого в Батурині добра, бо Чечеля скрізь знають. Нехай

бачать, яким із здобутого Батурина вертає його командант. В'їжджають у Конотоп.

Частини армії князя Меншикова стають табором кругом города, тільки ті полки, що їх

світлійший хоче мати біля себе для почесті і для всякої безпеки, входять у город.

Город майже пустий. Хто міг, заздалегідь утік із нього, як утікають люди перед повінею, як

біжать від пожежі.

Драгуни бігають від хати до хати й виганяють перестрашених людей на майдан. Хто не

хоче розгнівити світлійшого князя Меншикова, мусить іти дивитися, як каратимуть батуринського

гарматного осаула фон Кенігзена.

Світлійшому спішно. Мазепинець Кенігзен недужий, і лікар боїться, що він до Глухова не

доїде.

Щоб не сконав безкарно, треба його в Конотопі на колесо взяти.

На болотистий майдан зносять всякі брами і двері, та нашвидку будують поміст, на котрім