Не вбивай. Батурин.

— Правда. Це не чоловік, а демон. Дух вікінгів, варягів, норманських авантюристів покутує

в тій дивній, неспокійній душі. Він король? Король дбає про добро своїх підданих.

— Його милість підданих своїх, одних по широкому світі в авантюрах губить, а других

дома, в краю до жебрацької торби доводить.

— Мати благальні листи до нього пише, щоб вертався, а він, читаючи їх, усміхається тою

дивною усмішкою Мефіста й дитини. Розгадай його, розкуси цей чортячий горіх.

— До розпуки чоловіка тою усмішкою доводить. Наливали чарки й випивали не душком, а

потрошечки, захвалюючи укаїнську горілку. Куди краща від їх тонкого шведського пива.

— Не диво, — казав генерал Левенгавпт, — що українці так багато тієї горілки тягнуть.

Особливо зимою, так як тепер, вона багато тепла чоловікові додає.

— І гумору, — притакнув Гілленкрок.

— Гумору, полковнику, — завважив Левенгавпт, — ну, того то вже мені ніхто додати не

може.

Розтворив латинську книжку і ніби читав, а на ділі пригадував собі свій нещасливий похід і

погром під Лісним. Сталося це недавно, кілька тижнів тому, і Левенгавпт не міг освоїтися з

гадкою, що його, знаменитого каролинського генерала, побив Меншиков.

— Скажіть мені, пане-товаришу, чому його милість не підіждав на мене? Я був під

Шкловом, король розбив царя під Добрим і ще десь там (ніяк цих кучерявих назв не вимовлю),

пігнався за ним, ще трохи, і ще трохи, і ще трохи, а були б ми злучили наші армії, пішли на

Москву, скинули Петра, посадили на престолі Алексія, а тоді вже завести лад у Польщі та