Не вбивай. Батурин.

здавати. Нині висіла над ним гроза впасти жертвою своїх власних людей, темних, засліплених,

розлючених, як звіряче стадо. І пригадувалися йому ті найчорніші моменти з історії рідного краю,

котрі кидали тінь на найсвітліші події, моменти, від котрих кров стинається в жилах, від котрих

лиця огнем пашать, моменти найбільшої невдяки, найчорнішої зради — зради провідників

товпою.

— Товпою, несвідомою, чорною товпою, — повторив, дивлячись на те, що діялося кругом.

— Чому ж та товпа темна й несвідома в нас? — питався себе Чечель. І замість відповіді

пригадалися Лобода, Брюховецький, Самійлович, Тетеря і багато, багато їх, що тую товпу,

замість робити силою творчо-свідомою, цькували, під'юджували, підбадьорювали влесливими

словами, заохочуючи до безнастанної боротьби не для загального добра, а для особистих вигід.

Хто обіцяє більше, хто голосніше кричить, за тим вони підуть. — Багато, багато вини за нами, —

казав Чечель собі. — Верхи не трималися купи, і доли тягнули їх уділ. Замість доли підтягати

вгору, ми для успіху хвилевого схилялися вниз, понижували себе й понижували справу, аж

дійшли до отсього, що діється тут.

— Ви кликали мене, — сказав голосом грімким, в якім не почувалося ні жаху, ні тривоги.

— Гадали, втік, сховався, боюся вашого суду? Ні, браття. Нема мені чого боятися і ховатися я

теж не потребую. Я тут!

Дехто обтирав з обличчя кров, колупав у щоці, чи зуби кріпко сидять, гладив вус, чи його

не відірвали.

Дивилися з-під лоба, ніби боялися погляду чоловіка, котрого перед хвилею раді були