Не вбивай. Батурин.

Ніби Пандора ящик свій над Жовквою відчинила і, що в ньому було, висипала нараз на

місто.

До того, відома річ, що цар несамовитий, на нього всі дивляться, як на антихриста, і —

який же тут Великдень?

Добре, що минув і що кінця світа не було.

Більше ніж тиждень і мало що не два довелося ждати гетьманові Мазепі на тую воєнну

раду. Правда, у Жовкві він не потребував скучати. І він їздив, і до нього приїздили люди, але

треба було дуже секретно видатися з ними й дуже політичне балакати, бо в Жовкві під тую пору

і стіни уха мали.

Гетьманові старшини теж не були раді. Весна. В маєтках чимало роботи. В кождого

родина, святкуватимуть без батька, а ти сидиш у тій Жовкві не знати пощо й нащо.

Нарікали старшини, зібравшися в гетьманській господі, коли їм довелось на гетьмана

ждати, так як нині, у второк по провідній неділі.

Гетьмана ще вранці покликали на раду, бо цар скоро встає. Сидіти може геть поза північ,

а вставати мусить разом зі сходом сонця і зараз за роботу береться. Чорт, не чоловік!

Старшини посходилися коло полудня. Не буде ж тая рада Бог вість як довго тривати!

Петро не любить зайвих слів. Або говори до речі, або мовчи. Декому вже й язик відрізали за те,

що непотрібно балакав. З Петром короткий процес.

Чекають старшини, гетьмана нема.

— Ясновельможний сам пішов? — питає Орлика компанійський полковник Ганський.