Не вбивай. Батурин.

— Знаєте, панове, такий моціон корисний для нашого здоровля. Найкращим аргументом

на це його величество цар. Історическія і философскія кніги, псалми, акафісти, кантики і

мадригали, танці і пінія — все воно нікуди не годиться. Мужеська душа потрібує чогось

героїчеського, потрібує трудів, небезпек, боїв, без того вона м'якне і бабіє. Підемте, господа,

туди, де подвизається мій Мішка.

Мішка подвизався. Колесував.

Це була його найулюбленіша робота. Він так "іскустно" прикріплював свою жертву до

колеса, що вона не могла навіть скорчитися, не то розпростувати члени. Та ще вмів Мішка не

спішитися, а робити діло з "промежутками". Як спинялося колесо, прискакував знов і врадувано

гукав:

— Ліва рука вже пішла до чорта.

То знов:

— Але ж покололася права лаба. І сам ляйбмедікус не поскладав би її тепер докупи. Ого!

— А якби так тебе? — завважив хтось.

— Так що? Гадаєш, не видержу? — і Мішка шкірив свої великі рідкі зуби. — Але мене то

на колесо за що? Хіба я вірно не служу батюшці цареві?

Це був його перший і останній аргумент. Поза ним Мішка нічого більше не знав. Вірна

служба царю й отечеству — і хай світ цілий валиться. На черкасів дивився як на завзятих

ворогів. Мучив їх з насолодою. Але й без того мучив би кого-будь, кого б сказали. Навіть

світлійшого, коли б приказав цар. Хіба не все одно?.. Щоб давали роботу, щоб дурно хліба не їв.