Не вбивай. Батурин.

— Ти хто такий? — спитав Меншиков голосом мало що не байдужим, і запитаний назвав

своє ім'я і полк, в котрім служив, і рангу.

— Твій полк з гетьманом Мазепою за Десну пішов.

Чому ти тут залишився?

— Не весь мій полк з ясновельможним подався, моя сотня залишилася тут, і я з нею.

— Значиться, окремі доручення дістав. Які вони? Кажи!

Цей мовчав.

— Говорять тобі, щоб ти виявив, які доручення від Мазепи дістав!

Мовчав.

— Глухий? Востаннє питаю тебе по-людськи, скажи, які доручення мав від гетьмана-

ізмінника, і остерігаю тебе, що його величество цар (тут суд піднявся з місця, постояв хвилину і

назад сів), його величество цар казав милувати тих, що виявлять жаль і покаються. Їм будуть

вернені їх ранги й маєтки, їх буде нагороджено новими, куди ще більшими, а тих, що

триватимуть у великому, досіль нечуваному в нас гріху, ждуть кари жорстокі і смерть... Говори!

Мовчав.

— Говори!

Жертва глянула на своїх мучителів поглядом, в котрім була злість, ненависть і безмежна

погорда, але не було каяття.

— Чого ви знущаєтеся наді мною? — сказав голосом рішучим. — Карайте, я вам нічого

більше сказати не маю і не скажу, так мені, Боже, допоможи во Тройці Твоїй Святій!