Салдати лихі, що не дали їм в городі погуляти.
— Багато того добра змарнували нині, ой багато!
— На мене, то досить, коли б вирізати хлопів.
— І старих баб.
— Хай буде і старих баб, а дівок, та ще гарних, ніяк ні. Гріх. Гріх марнувати дар Божий.
Світлійший і дівок різати велів, щоб не плодилася ізміна. Не вигубиш черкаської породи і не
викоріниш ізміни.
Післав до лікаря.
Чому ж він не приходить, хоч би фершал який. Може б, ще врятував тую паню. Така
красавиця, мабуть, з великого якогось роду, дрібні, білесенькі руки, гладке лице, волос, як шовк.
Може, й не треба, щоб вона вмирала? Чимало трупів там!
Не знає чому, але хоче, щоб вона жила, — хоч вона!
І без неї стільки життя змарнували нині, стільки краси, радості, щастя. Вже досить,
досить...
Якісь спомини давні, щось гарне й забуте, любе й незбагнуте нагадується йому. Здається,
душа розривається надвоє — кіньми розшарпують його. Не видержить.
Затулює очі руками, паде в фотель і плаче, як дитина, він — царський офіцер, та ще
драгунського полку, а до того, потомствений дворянин.
Почуває себе грішним, ненавидить світлійшого і всіх генералів і самого царя-антихриста.
— До чорта їх! — вихоплюється йому з уст. — Гієни, озвірюють безвинний народ, і Бог
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не вбивай. Батурин.» автора Лепкий Б.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 618. Приємного читання.