Не вбивай. Батурин.

Господь у цей мент приніс! Скільки радості було б, який тріумф!

Уявляла собі тую щасливу хвилину. Не в Київ, а в Батурин гетьман, відбивши ворога,

від'їжджає. Батуринці вітають його, як свого спасителя; забувають про пожежу, про втрату свого

маєтку, про стільки жертв у людях, а радуються разом із ним, що врятована справа, що чесно

перетривали тую важку спробу, спробу невгнутості, без котрої народ все одно що глина, з якої

чужий гончар яку схоче, таку й виліпить посуду.

Цей ясний образ набирав тим більшої краси, що являвся серед дійсності грізної, з кождою

хвилиною грізнішої.

Чечель, відбивши один завзятий приступ, спішив у друге місце, котре ворог підібрав собі,

щоб вдертися на мури, не йшов, а біг, а по дорозі доносили йому, що приступ уже також з тилів

починається. Мабуть, москалі під охороною вночі окружають Батурин. З усіх боків лунали стріли

й чути було боєвий крик. Мабуть, москалі, побачивши завзяту оборону твердиш від сторони

Сейму, пробують добути її з другого боку. Не виключене, що таким робом гадають розділити

скли обложенців, знаючи, що вони в них не дуже-то й великі.

Сам город Батурин не укріплений як слід, може, він і не устоїться, тому треба було

наскорі замок і від сторони міста забезпечити. Чечель дав приказ сипати новий вал.

Закипіла робота. Робітники забували за нею про небезпеку і заспокоювалися. Не один,

замість бігати з місця на з місце, щоб запопасти новин, брав заступ і копав, ніби від того нового

валу залежало їх спасення. "Скорше! Скорше!"

Сотні рук кинулися гасити пожежу на підзамку. Гаками зривали останки стріх, тручали