— Що я йому поможу? Тут тільки й надії, що на Бога.
Кенігзен зачув останні слова.
— Мотре Василівна, — прошепотів. — Будь ласка, як коли б що до чого, не оставляйте
мене на поталу москалям.
— Заспокійтеся, — відповіла Мотря, — у мене ключ від порохової вежі. Не підемо
бранцями в Москву.
Стиснув її руку так кріпко, ніби це не рука, а меч.
У неї дійсно ключ. Доторкнулася його. Чи не забула і чи не проміняла? Так багато їх має.
Але другого такого — ні: великий, важкий, дивно позазублюваний ключ до старої вежі, до котрої
вже й стежки позаростали травою. Ніхто не заходить туди. Пощо? Там лиш сови під кришею
гніздяться.
Біля вежі голодова яма. Склепіння завалилося, яма кропивою поросла, давно нікого не
садовлять туди. А все ж таки хрестяться, проходячи повз неї, і загулюють уши руками, щоб
серед нічної тишини не почути стонів і ридання.
Дивні і страховинні речі розказують собі про тую вежу і про яму. Та найстрашнішої тайни
не знають. Там, у глибоких пивницях, лежать бочки, повні пороху стрільного. Сухий він, тільки
жде на іскру.
Може, нині скінчаться його ожидання...
Ключ і тайну, як відчиняти вежу і куди дібратися до пивниць з тими бочками, передав
Мотрі Чуйкевич, прощаючися з нею. Поклялась, що увійде туди тільки тоді, як чесна смерть
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не вбивай. Батурин.» автора Лепкий Б.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 573. Приємного читання.