Не вбивай. Батурин.

себе, що з чесного козака став прислужником царським. Зрадив ти свій народ, свою чесну

справу, та ще нас, добрих вояків, до зради намовляєш. Негарно, ти, пане сотнику, робиш, і ми

дуже дивуємося, що ти на таке діло пішов.

— От краще, — радив Гамалія, — не вертай до москалів, а залишайся з нами, козаками.

Тут, а не там тобі місце. Не осоромиш свого чесного роду. Постіймо за нашу святу справу,

дотримаймо віри нашому гетьманові, лишайся.

Жаркович захитався.

В його душі будилися спомини колишніх походів, колишніх воєнних переживань, козак

брав на хвилину верх над вигідним обивателем, котрий хотів запопасти царської ласки і

сподівався на тім буйнім коні заїхати далеко, куди дальше, ніж біля гетьмана заїде. Глянув на

завзятого Чечеля, що нагадував буйного, степового вірла, на спокійного, задуманого Герцика, на

хороброго німця Кенігзена, для котрого вірність свому вождові була першим і найважливішим

законом життя, на сміливого й палкого Гамалію, глянув — і йому жаль сробилося такого

товариства. Навіть батуринський сотник і городничий були люди умні й чесні, з котрими не

сором хліба-солі з'їсти, але яка їх будучність? Він знав потуги царські і не вірив, щоб батуринці

могли устоятися проти них.

— Добрий посол, — сказав по хвилині надуми, — добрий посол вертає туди, звідки його

післали. Яку ж відповідь маю занести князеві?

— Таку, як чув, а саме, що воріт Батурина тне відчинимо і царські війська не впустимо, бо

гетьман не велів.