Не вбивай. Батурин.

Подали. Жаркович покріпився і заспокоївся трохи.

— З чим приходжу, питаєш, пане полковнику, — почав, повертаючись до Чечеля, — з

доброю радою, щоб впустили князя Меншикова і його військо. Попросіть його, може простить, а

так чекає вас велике лихо. Не устоятися вашому Батуринові проти сили армії його велкчества

царя.

— Цього ми не сміємо зробити, — відповіли йому.

— Чому?

— Бо гетьман не велів нікого в город впускати, ми вже це двічі переказували світлійшому,

і дуже нас дивує, що він ще втретє, і то тебе, з тим самим питанням до нас присилає. Остогидло

торочити те саме.

— Але ж ваш гетьман зрадив і перейшов до ворога, — доводив їм Жаркович. — Тим

самим всі ви звільнені від обов'язку слухати його і тримати присягу. Вашим обов'язком слухати

тепер царя, бо всі ми його вірні піддані.

— Ми не холопи царські і не піддані, ми люди вольні, козаки. А підданцями ти нас не

прозивай, бо це слово дуже обидливе для козацького уха, — відповіли.

— Навіть гетьман, — обстоював при своїм Жаркович, — і гетьман слухав царя, поки його

не зрадив. Ми винні послух цареві, Меншиков його міністр, як же ви можете перед ним

замикатися?

— Не сміємо зробити того, чого нам не дозволив гетьман, а що він переїхав до шведів,

того ми не знаємо, бо з Батурина не видно. Знаємо, що в неділю вранці гетьман виїхав з