Не вбивай. Батурин.

— Брешеш! — крикнула, збентежена такою злощасною вісткою, Мотря. — Брешеш, щоб

заманити мене, чорте.

— Богом клянусь.

— Не вірю. Пусти мене. Пусти!

— Не пущу! Не пручайсь. Попалась.

— Як в Бога віруєш, пусти! — кричала і просила Мотря, маючи тепер одно на гадці —

летіти до Чечеля, докласти йому про втечу Кандиби, про небезпеку, яка з боку втікачів городові

грозить.

Але Ніс, хоч ранила його штилєтом у руку, тримав її у своїх обіймах, силуючись підняти її і

понести з собою, з города, потайником, забутим усіми, геть. Мотря пручалася, кричала, затулив

їй буркою уста, обкрутив голову, переміг. В цей мент щось ухопило його ззаду, за шию,

перегнуло і він повалився на землю.

Заки Мотря схопилася, заки здерла з голови бурку, котрою її обкручено сильно, аж

болючо, нерівна боротьба скінчилася.

Не землі лежав умираючий паж, Івана Носа не було.

— Рятунку, люди, рятунку! — кричала, посилаючи кулі за тою чорною тінею, що втікала

попід мури в напрямі забутого всіми батуринського потайника.

Надбігли люди й помогли Мотрі перенести умираючого пажа до її двора.

Прикликали хірурга, рятунку не було.

ЧЕРЕЗ ДЕСНУ