Не вбивай. Батурин.

— До зброї, до зброї!

Молоді хлопці невеликими гуртами бадьоро вправлялися на майдані.

В церквах правили молебень. Жінки лежали хрестом. Горіли свічки, як мечі, з кадильниць

снувалися дими, як з пожарищ.

— Панове товариство, — говорив до зібраних Чечель. — Не тішмося, що відігнали від

Батурина князів, і не гадаймо, що вони не приїдуть. Меншиков зневаги не простить, хоч би й сам

цар хотів простити. Взиваю вас усіх гуртом і кождого зокрема, щоб ви добре пильнували діла. Не

занедбуйте нічого, що може причинитися до скріплення нашого города. Та ще прошу і взиваю

вас, щоб ви добре стежили не лиш за тим, чи не підходить ворог, але чи нема його між нами.

Внутрішній ворог гірший усіх.

— Постоїмо, як мур.

— За Батурин, за гетьмана, за Україну!

Іван Ніс мовчки прислухувався нараді. Ніхто від нього слова не чув.

Мовчки від Чечеля поплівсь до Прилуцького полку.

ПЕРША ЖЕРТВА

Пізнім вечером в понеділок, 25 жовтня, тої самої днини, як московських князів батуринці

не впустили в город, Мотря, заткнувши за пояс штилєт і зазброївшися добрим пістолем,

скрадалася до старих воріт.

За нею назирцем, як тінь, ішов її паж, попід плоти й мури, з того боку, по котрім падала

тінь.