Не вбивай. Батурин.

його гетьман іноді прозивав, Ломиковський. Люда біля дванадцять тисяч, здебільшого козаків не

молодиків, а бувалих у походах і загартованих у боях.

В самім містечку розложилися щонайвірніші частини, решта війська примістилася по

присілках або таборилася на полях, повигребувавши собі та порозпинавши походні намети. Інші

ютилися прямо під возами, вдоволившися клаптем соломи. Невибагливий козак і витривалий на

зимно й погоду, як степовий кінь.

Кругом Коропа горіли огні, на мостах і роздоріжжях стояли варти, непевному народові

проходу вночі не давали, боючись ворожих хитдощів і зради, гірш небезпечної, ніж боротьба у

чистому полі.

Куди проїхав гетьман, оживали дороги. Козаки зривалися зі сну і, споглядаючи за

золоченим ридваном, толкували про дальші плани теперішньої кампанії, про те, куди їх гетьман

провадить і які задуми в нього.

Фантастичні вісті! Попадалися несміливі слова про гетьманів перехід на сторону

шведську. Толки ті викликували в одних радість, а в других сумнів.

Свідоміші тішилися, бо надто вже в'їлося їм у карок московське ярмо, а іншого способу

скинути його не бачили, другі оставалися під впливом того дурмана, яким сп'янював себе народ,

а якому на ім'я: православний цар і вірна йому служба.

Виникали колотнечі й бійки, котрі доводилось старшинам втишати добрими й насильними

способами. Гетьман, незважаючи на свою недугу, на недоспану останню ніч у Батурині, на труди

дороги, зразу конем, а пізніше в кареті з Батурина в Короп, скликав своїх довірених старшин